ЧОРНИЙ ДЕНЬ

В цей чорний день не плач за мною, мамо.

Не повернуся вже із барикад.

Я полечу у небо із птахами,

Де квітне хмар яскраво пишний сад.

Матусю, помолись за свого сина.

Я так любив, рідненькая Тебе!

Кривавий сніг. Скорботна Україна,

Що в серці кожнім вірою живе.

Матусю, лиш не плач. Утри ж бо сльози.

Мені так сумно, коли плачеш ти.

Я не помер. Це по життя дорозі

Я птахом лину у нові світи.

Не плач, лебідко. Буде Україна!

І буде сонце в небі не сумне.

Скорботний день.

Свіча.

Світлина сина…

Який додому вже не поверне…

Жінки

Ми просто жінки. Ми просто живемо на світі.
Гортаємо дні, гаптуємо долю вікам.
Ми просто жінки, що вміють плекати, любити.
Ми просто жінки, що коси розчісують снам.

Ми просто жінки, що творять майбутнє руками,
Що вміють чекати, прощати, всміхатись весні,
Ми просто жінки – ми доньки, бабусі, мами.
Ми просто щасливі й душею завжди молоді!

Нас кидають долі, нам дивиться відчай у вічі,
Нас зраджують, нищать, говорять недобрих слів,
Нас мучить сумління, у серці живуть протиріччя,
Нам топчуться в душах, лишаючи темних слідів.

Ми просто жінки. Ми добрі, чуйні, тендітні,
Нам хочеться ласки, нам хочеться слів негучних,
Ми стерпимо все – і сніг, і холодний вітер,
І інших зігріє наш веселковий сміх.

З нас пишуть портрети, в нас погляди чисті й глибокі,
Ми різні буваєм, як море – бурхливі й стрімкі,
В нас граней багато, смиренність в нас і неспокій.
Ми просто жінки. Звичайні й квіткові такі.

Ми вмієм кохати всім серцем і до нестями,
Гойдати на крилах і мрії свої, і думки.
Як добре, що в світі нам велено бути жінками!
Ми просто жінки! Безмежні, як всесвіт жінки!