Цілую

 

Він на Різдво захворів грипом. Висока температура не збивалася ліками. Залишалося пити чай з малиною, лимоном, імбиром та читати. Він взяв з полички книгу, укрився пледом та занурився у вірші.

Телефон задзеленчав смскою: «Рідний, як ти? Цілую».

Поклав у книжку закладку, одягнув окуляри, написав у відповідь: «Хворію. Цілую. Як ти?»

Смс-співрозмовниця на іншому кінці дроту не могла вгамувати емоцій: «Сьогодні вдома. Захворів чоловік. Цілую. Пиши мені.»

До кімнати зайшла його дружина з тацею. Поставила піднос на тумбу. Провела рукою по сивому волоссю, поцілувала розпашілу щоку, подала чоловікові горнятко із чаєм, запитала, чи не хоче він трішки подрімати.

Він ствердно хитнув головою, посміхнувся.

Коли вона вийшла із кімнати, він узяв телефон і написав у відповідь: «Спатиму. Цілую.».

Вона ще не встигла дійти із тацею до кухні, як у кишені завібрував телефон.

Це він! – майнуло у мозку. Подивилася на екран — прочитала: «Спатиму. Цілую.».

Вони спілкуються так уже більше п’яти років. Звичка.

З Новим роком-2017, дорогі друзі!

Я шлю новорічні вітання для вас –

В добрий час.

Хай в році прийдешнім не буде образ

Поміж нас.

Хай мир запанує на рідній землі,

Хай будуть щасливі великі й малі,

Щоб хліб і до хліба були на столах,

Щоб ми побороли невдачі і страх,

Щоб ми подолали образи і зло,

Щоб мова, цілюще немов джерело,

У кожнім серденьку міцніла щоднини,

Щоб Бог захищав українські родини,

Щоб хлопці не гинули більше на сході,

Політики щоб не брехали в народі,

Щоб сходило сонце уранці під спів

Щасливих ранкових птахів-кугутів.

 

Я вас засіваю пшеницею-житом –

Хай линуть мої привітання над світом:

Здоров’я, наснаги, любові, хороші,

Я вас засіваю на щастя і гроші,

На світло у душах і мир в Україні.

На злагоду-щастя у кожній родині.

 

Хай ллється добро життєдайним потоком.

Христос ся рождає! З прийдешнім вас роком!

Ліричне

Вона любила його так, як люблять, напевно, раз:

По-дитячому трохи, сумбурно, та дуже яскраво.

Могла довго стояти, читаючи розклади близ залізничних кас,

А потім, узяти квиток і поїхати за півтисячі кілометрів, щоб просто разом випити каву.

Вона любила шукати світло у його очей глибині,

Помічати дрібниці, які усім іншим байдужі

Він навчився із нею малювати сніжинки на морозяному вікні,

Він навчився із нею рахувати зорі, які ночі клали в калюжі.

І, здавалося, поруч немає війни, чорноти,

Що любов’ю наповнена кожна у світі клітинка.

— Не хвилюйся, приїду. Почекай мене до весни.

Може скоро завершиться ця життєва сторінка,

Буде світло і світ. Буде радість і будемо ми,

Буде поле, заквітчане у волошки, ромашки…

Ще залишилось трохи, прогорни календарик зими,

І постукає в серце тепло малесеньким пташком….

 

 

 

Керуйся світлом

Картай себе. Запитуй в серця свого

про те, що міг зробити – не зробив.

Це не вказівка, не пересторога,  вирішуй сам – ти жив, а чи жеврів.

 

А, може, ти забув, ким є насправді?

Ти українець? Чи нікчемний раб?

Чи ти вже звик до відголосся градів?

Тобою що керує? – Відчай? Страх?

 

Свобода? Бог? Горіння чи гоніння?

Чи відчайдушна до пригод жага?

Виважуй кожен крок. Бо час – він тлінний,

і ти тут мить. І все життя – це гра.

 

Керуйся світлом, волею, велінням.

І дотиком – до серця і руки.

Найвище, що в нас є – це Україна.

А ми її сини?

Чи байстрюки?

Їде з неба Миколай

Сипле сніг на поле й гай —

Їде з неба Миколай.

Із дзвіночками дзвінкими

і піснями гомінкими.

 

Приспів

Дай,Святий, нам щастя й миру,

я Тебе благаю щиро.

Бережіть матусю й тата

білосніжні янголята.

 

Сипле сніг і їдуть сани,

До Миколки і Оксани,

До Данилка та Іринки

До малої Василинки.

 

Приспів

Дай,Святий, нам щастя й миру,

я Тебе благаю щиро.

Бережіть матусю й тата

білосніжні янголята.

 

Хай до кожної хатини

І до кожної родини

Принесе Святий добро,

Щоб зігріло всіх воно.

 

Приспів

Дай,Святий, нам щастя й миру,

я Тебе благаю щиро.

Бережіть матусю й тата

білосніжні янголята.