Художниця

Вона стояла перед мольбертом завжди в однакову пору –

Вдивлялася в небо, сонце і перехожих.

Малювала обриси білого, мов перший сніг, собору.

Молилась до Бога. Він єдиний, хто завжди почує і допоможе.

 

А поруч – ряд картин – з натюрмортами і пейзажами,

Полями у квітах і будівлями загадковими.

Одні – нічні, на яких зорі посипані сажею.

Інші – сонячні, на яких сходить світило – їх можна вважати ранковими.

 

На шиї – шалик із пензлями і палітрами.

Пальці довгі, тонкі, в очах — глибина небачена.

Волосся каштанове, скуйовджене долонями вітру,

(він ідеальний дизайнер для усіх безхатченок).

 

Її дім розбомбили, вона залишилась на вулиці,

Під уламками Щастя шукала полотна мальовані.

Сусідська бабуня, бува, до неї притулиться.

І плачуть разом про те, що в серцях приховано.

 

А там – багато-багато – щастя і спогадів.

Там батько живий і мати з несивими косами.

Там стільки втіхи і ні краплі морозу і холодів.

Там все життя – від початку історії роду. Не горять рукописи.

 

Вона стояла перед мольбертом завжди в одному місці –

Тримаючи в лівій палітру, дивлячись в небо, угору.

Усе в житті по колу: сніг – сонце – знову падає листя…

І лягає рівно і тихо до підніжжя собору…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.