Сонячна дівчинка

Ріс на землі дивний-предивний ліс, який був схожий на сонце, тому що кожна сосна, кожна ялинка, кожнісінький кущик, кожна малесенька і найдрібніша травинка у цьому лісі була не звичайного зеленого кольору. А  цілісінький рік, і весною, і літом, і осінню, ба, навіть, взимку, всі рослини були замальовані у жовтогарячу, сонячну барву.

Вдень ліс дивився на сонячну посмішку, милувався красою неба, а вночі, коли все довкола лягало спатки, він перетворювався у такий собі велетенський ліхтар, що освітлював дорогу подорожнім і дивував тих, хто мав сміливість туди завітати. Було лише одне але – в цьому лісі ніхто ні з ким не вітався, не дружив між собою, а кожен відстоював лише свої інтереси.

У лісі було рівно п’ятдесят п’ять галявин. Їх облік вела мурашка Мура, що мешкала у найбільшому мурашнику цього лісу. Її спритні маленькі ніжки встигали за день оббігти увесь ліс, записати зміни, що відбулися на кожній галяві протягом доби і тільки тоді, вона мала змогу відпочити і набратися сили для наступної подорожі по лісу.

У мурашнику Мури лежали велетенські томи із записами про те, хто де мешкає, кому необхідно до зими допомогти облаштувати домівку, хто потребує найбільшої уваги і опіки. Мура знала все і про всіх – і крапка.

Був звичайнісінький літній день. Мура, як завше, вийшла на свою щоденну роботу. Вже оббігла п’ятдесят чотири галявини, залишила остання – п’ятдесят п’ята. І ось раптом, Мура аж застигла від несподіванки – прямо посеред п’ятдесят п’ятої галявини спала дівчинка. І не звичайна дівчинка, яких вона частенько зустрічала у лісі, – а дівчинка кольору лісу– уся світла і сонячна. Вона аж світилася! Мура дуже обережно підбігла до маленької, прослизнула по її руці, залоскотала лапками носика. Але дівчатко спало і не реагувало на жодні рухи,  лише посміхалося уві сні. Мура сіла на найближчому пні і почала чекати. Пройшло зовсім трохи і дівча розплющило очі, подивилося у небо і так дивовижно посміхнулося, що Мура теж мимоволі засяяла посмішкою.

Потім дівчинка встала і почала танцювати, наспівуючи веселу пісню:

Ліс сонячний мене прийняв до себе.

Тут сонячне усе – дерева, стебла,

Мурашки, квіти, кущики чудові –

Всі зіткані із золота й любові.

Дивовижна дівчинка кружляла лісом і раптом почула, що хтось дуже тихо звертається до неї:

  • Дівчинко, добридень! Це я, мурашка Мура до тебе звертаюся. Як ти опинилася у нашому лісі?
  • Я прилетіла сюди на крилах хмар учора.
  • Навіщо?
  • Ви не повірите пані Мура, але мені дуже сильно захотілося, щоб у моєму житті трапилися зміни. Моєю домівкою завжди була маленька хмаринка, але вона сказала, що змушена впасти дощиком на ваш ліс. Я попросила, щоб вона не залишала мене і взяла із собою. Хмарка вислухала моє прохання, опустилася якомога нижче до розлогого дерева і я по стеблу дерева спустилася на землю. І це справді дивовижно, бо дерево наповнило мене сонячністю і я стала такою, як усе в цьому лісі.
  • В нашому лісі усі щось повинні робити. Що умієш робити ти?
  • Я буду дарувати усім посмішки.
  • Хіба це робота?
  • Мені здається, що так.
  • Ну добре, живи поки що. А далі – побачимо.
  • Дякую.

Сонячна дівчинка просто йшла по лісу, вітаючись із кожною рослиною та щиро-щиро посміхалася.

  • Доброго дня, пане Кущ!
  • Доброго дня, панно Березо!
  • Вітаю вас, пані Ялиця!

Коли привіталася зі всіма був уже пізній вечір. Втомлена, але щаслива, вмостилася на галявині, укрилася килимком із трав і заснула.

Прокинулася вранці від голосу мурахи Мури:

  • Сонячна дівчинко, ти справді особлива. Я робила сьогодні обхід і здивувалася, бо зі мною привітався кущ. За увесь час, що я тут мешкаю, такого не траплялося жодного разу!
  • Пані Мурашко Муро, тут нема жодного дива. Це ж так просто – вітатися одне із одним і дарувати при зустрічі сонячну посмішку.
  • Я хочу піти із тобою і подивитися, як це у тебе вдається.

Тільки-но дівчинка ступила крок, до неї нахилився старий граб:

  • Чудового дня, сонячна дівчинко!

А за ним дуб:

  • Вітаю тебе, маленька!

А потім квіти звіробою промовили разом:

  • Бажаємо гарного настрою!

Це було чудово!

Тоді Сонячна дівчинка промовила до мурахи Мури:

  • Бачите, тепло серця повертається сторицею, щира посмішка – щирою посмішкою. Це дуже просто, справді, чинити щось хороше. Пані мурашко, ви так гарно посміхаєтеся! Посміхніться сьогодні кожній галявині, кожній рослині, кожному жукові, посміхніться своїм близьким – братам і сестрам мурашкам, і цей ліс не лише буде наповнений сонцем, а й посмішками.
  • Дякую, дивовижна дівчинко!

Дівчинка подивилася у небо – на неї чекала уже її маленька хмаринка. Легкий вітер здійняв її на крила хмаринки. Дівчинка летіла над лісом і гукала усім-усім:

  • Люблю вас усіх! Ви найкращі рослини у світі! До зустрічі.

І усенький ліс посміхався і махав дівчинці долонями. Старий дуб навіть заплакав від розчулення, бо йому так давно не вистачало зовсім трішки доброти.

Зіткане з добра, любові, світла.

Серденько ніколи не зміліє.

Казочці кінець. На крилах вітру

Хай до вас летять тепло і мрії.

Сонячна дівчинка: 1 комментарий

  1. Чудова світла і чарівна казочка. таке може написати тільки людина вз світлою душею!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.