Я знаю, ти все ще читаєш її листи…

tumblr_mcgdk90cji1r8x9g6o1_500_large-490x326

Я знаю, ти все ще читаєш її листи,
Перебираєш пальцями папір тонкий і теплий.
Вловлюєш запахи її глибини й висоти,
Згадуєш, як вона босою ходила по росяних стеблах.
Згадуєш все. Навіть, здається більш,
Аніж потрібно зараз, у цю хвилину.
Можливо, без пам’яті вивчив той довгий вірш,
Що вона цитувала тобі, цілуючи спину.
Ти думав вона дивачка, вірить казкам,
Що обплітають єство павутинкою золотою.
Вона ж будувала своєї любові храм.
Не знаючи ні утоми, ані спокою.
Залишалась собою…
Повні жмені піску. Він мокрий. Не потече,
Треба гріти його, зминаючи у силуети.
Що, танцюючи в парі, доторкнулись плеча плечем
Пам’ять не стерти…
Павутиниться ранок. Осінній день за вікном.
Вона бачить ще сни. Ледь помітно здригаються вії.
Ти наповнюєш склянку терпким, як життя, вином.
Пам’ять… Вона не старіє…

Я знаю, ти все ще читаєш її листи…: 3 комментария

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.